realiza


ЕЛИЗАБРЕД

порноангелизм и животный магнетизм


Previous Entry Share Next Entry
первая реца на Гарнюню от Владислава Ивченко
realiza
На минулому тижні Ліза Готфрік виклала у мережі остаточний варіант своєї повісті «Гарнюня» (рос.«Красавица»), яка, на мій погляд, є етапним для української літератури твором.

Викладачі моралі та інші ревнітєлі благочєстія мають тут же заволати, яке відношення російськомовна повість має до української літератури. Відповім, як відповідаввже не раз. Вважаю, що література написана в Україні і присвячена Україні є українською літературою. В «Гарнюні» ж Київ – це не просто локація, це один зголовних героїв, зі своїм норовом і звичаями, який не дуже помітно, але дуже потужно впливає на людей. Книга про Київ і киян – не українська література? Тане смішіть. Питання ж мови тут другорядне. Тому російськомовні Лембіт Короєдов чи Олексій Нікітін, як і Ліза Готфрік для мене саме українські автори і це не предмет дискусій.

Тепер трохи про авторку. Ліза Готфрик - діяч столичної контркультури, що почала свій творчий шлях ще в Живому журналі, де з похвальною впертістю публікувала фотографії в жанрі «сіські-піські», після переходу до фейсбуку стала більше уваги приділяти текстам, як поетичним (з віршів Лізи мені дуже подобаються її іронічні твори:«Саша на чорном авто», «Галя Ярова», «Краще за лаве» чи «Сєня Сініцин»,серйозні ж вірші залишу на розсуд поетичних фахівців), так і прозовим. Саме зостанніх і вийшла автобіографічна повість «Гарнюня» про тіла, речовини та їх взаємодію на фоні розлогого і томного Києва.

У «Гарнюні»багато сексу і це одні з найкращих його описів в українській літературі. Без зайвого фізіологізму і точно вже без бурхливої метафоричності. Тут немає ані вологих печер зі скарбами, ані нефритових стержнів пристрасті та іншого рококо (сама авторка вигадала термін «кококо»), замість цього відсторонений, водночас зацікавлений і скептичний погляд на виступ колективу «Ансамбль Хуя Спасителя і Мать Сира Пізда». Дуже затабуйована в українській культурі тема сексу(пам’ятаєте членів Комісії з моралі, які під час перегляду фільму «Племя» на сцені сексу в позі 69 закричали, що «Україна гине!») тут подана наскільки природно і легко, наче йдеться про дихання чи плавання. Базова потреба людини,яка мусить задовольнятися без зайвих теоретизувань чи забобонів. І саме завдяки своїй безпосередності стосовно питань сексу «Гарнюня» виглядає досить цнотливою на фоні численних текстів «для тих, хто любить все і не тільки», де опис сексу поступово стає його сурогатом. Як зазначає сама авторка, насправді людей, якілюблять займатися сексом, значно менше, аніж тих, хто любить про секс триндіти. Цікаво, що у цій природності сексу Ліза Готфрик схожа на ще одного класика київської школи Лембіта Короєдова, в книгах якого теж багато чуттєвості, яка теж жодним чином не виглядає порнографічно. І Готфрік і Короєдов пишуть про секс так, наче нічого не чули ні про яке гріхопадіння, а й досі перебувають в раю тілесності.

Ще один аспект«Гарнюні», це вплив нових технологій на життя взагалі і статеве життя особливо.Чати, тематичні сайти, мобільний зв’язок остаточно спростили механізм знаходження партнерів для сексу, принаймні в українських мегаполісах. Хто шукає, той завжди знайде. Вервечка коханців героїні повісті (не дивлячись на автобіографічність «Гарнюні», Лізу в ній, на мій погляд, не слід повністю ототожнювати з авторкою, хоча, безумовно, знання теми вражає) змальована яскраво і рельєфно. Ліза багато іронізує, але при цьому в її описах чоловіків людинолюбства куди більше, аніж сарказму. Можливо, це людинолюбство вимушене: бо ж якщо любиш кохатися, то доводиться любити і людей, інакше кохатися буде ні з ким. Тим не менше, авторська цікавість до людей відчувається протягом всієї повісті. Можливо, є в цьому і щось ентомологічне, авторка збирає персонажів, наче метеликів і дуже тішиться з цієї забавної колекції. Людина – сама по собі вкрай смішна істота і якщо придивитися уважно до будь-кого, то важко втримати посмішку. Ця риса тільки підсилюється в ситуації з сексом, коли природа вимагає максимально розпушувати хвоста чи надувати щоки. Секс – апофеоз пафосу, а томуз боку може виглядати дуже смішно.

Здається, єдиний, по кому Ліза стріляє дійсно всерйоз, це сам Гарнюня, головний коханець, навколо відносин з яким будується вся повість. Його авторка буквально знищує сарказмом.Але і в цьому читається скоріше сміх над собою, здивування власним колишнім пиздостражданням, аніж дрібне бажання помститися чи щось комусь довести.«Гарнюня» це не розборки з минулим, це його музеєфікація за допомогою іронії.До того ж авторка дуже точна в описах, думаю, що багато з рис Гарнюні, йогослів та елементів світогляду, кожен з читачів зустрічав серед своїх знайомих.

«Гарнюня» - дужесмішний текст, подекуди гомерично смішний. Іронія в повісті породжується через зіткнення спокійного, саркастичного світогляду автора і пафосних настанов чивіровчень персонажів другого плану. «Дух лісосмуги» один чого тільки вартий. Окремий шик – персонажі з київського Олімпу, українські нуворіші, люди при грошах тавладі, адепти стилю кококо і нетривіального дозвілля.

В «Гарнюні» дуже багато вживають речовин, але повість скоріше може вважатися за зразок якісної антинаркотичної пропаганди, бо знищує нанівець весь пафос «розширеннясвідомості», «виходу в інші світі» та подібної поєбєні. Хочеш вживати – вживай, але не треба вигадувати якихось пишномовних пояснень.

При цьому авторка не намагається триматися виключно хіхоньок-хаханьок, а робить кілька потужних розвідок на цілком серйозні території. Історія смерті Кузі з «Братів Гадюкиних», а особливо епізод про відносини героїні з батьком, б’ють навідліг і додають«Гарнюні» трагічної. «Глибше, глибше!» - просила одна з героїнь і авторка блискуче показала, що може і глибше.

У підсумку маємо наступне: «Гарнюня» - дуже смішний, потужний і революційний для української літератури твір. Так блискуче про секс тут ще ніхто не говорив (тут про нього взагалі здебільшого мовчали). Нажаль, «Гарнюня» має дуже мало шансів вийти книгою. Бо українські видавництва здебільшого цураються російськомовних текстів, а російські видавництва, здається, можуть зацікавитися повістю лише,як агіткою про Содом і Гоморру у матері городов руських. Це засмучує. Але радує, що авторка за допомогою інтернету не тільки знайшла свій стиль, але й незалежний ні від кого шлях до читачів, до того ж змогла хоча б частково монетизувати літературні чесноти свого твору за допомогою пожертв вірних поціновувачів. І це теж один з висновків «Гарнюні»: хочеш щось робити (у контексті повісті - кохатися) – роби, а не скигли («а все одно ні з ким», «йобана країна», «янародився невчасно»). І все буде.

  • 1
Вот, прочитаешь такое, и задумаешься...
Если украинское искусство - просто имитация:
"как-бы но-настоящему", "типа ото",
то есть ли у него шанс, когда-нибудь выйти из состояния "понарошку"?
Вообще, в принципе...

"Красавица" написана языком таким пубертатным,
что по сравнению с этим текстом,
самые заскорузлые графоманцы рубежа веков -
образцы изящной словесности.

И, поди ж ты!
Какова рецензия! "Типа на самом деле"!
А, чо? реализьм!

Но, о вкусах - не спорят.
Беда в том, что слово "вкус" имеет смысл тогда, когда он есть.
Итак: появится ли когда-нибудь свой, взрослый, не заёмный вкус
у украинских "типо мытцив"?
Увы, мне, патриоту...

Впрочем, есть надежда на то, что наестся публика подобного лубка,
разбогатеет, со временем, и начнёт "желать странного".
Как в россии. Как в США. Как в Европе (помним же полуграмотных "миннезингеров"?)
Надо бы дожить...

Та да.
За неимением иного, не замки строим на песке, а называем "архитектурой" песочницу.

В принципе, так же, как у нас основная форма архитектуры - "малая архитектруная форма".
Из фанерных листов.

Не, ну а чо? Архитектура жеж!

каждый дрочит как он хочет. Не нравится читать чужое дрочево — не читай. А мнение "фууууу, дрочево!" ныне старомодно, что, в принципе, пофиг, но доставляет.

хуй пизда джигурда

рецензію не подужав, але "Красавицу" читав, і це один з найцікавіших текстів, який доводилося читати за минулі кілька років. Ріспект і дай Вам Б-же здоров'ячка :)

я так понимаю, хуйню нагородили в рецензии? Тогда и переводить не надо )

не, не хуйню, много приятного

На Буковски похоже в целом.

Видно, что автор очень любит Киев, и это единственное, над чем не стебется. Как-то очень органично, живо идёт повествование, увлекая за собой. Наверно, нельзя так сравнивать, но мне кажется, что прочитал нечто вроде "Киев - праздник, который всегда с тобой". Жаль только, что примерно 5 лет назад перестал ощущать прелесть родного города, а "Красавица" о ней напомнила. Спасибо, Лиза.

А, вообще, зря я наехал. Вещь "на любителя", своеобразная.
Умничанье, действительно - пубертатное; язык - шершавый, как у кошки;
а по сабжу - вполне.
Пеши истчо )))



Edited at 2015-01-26 01:07 pm (UTC)

Ещё! Или в контексте: глибше! :)

Мне понравилось! Действительно понравилось! Даже жестяк воспринимается тут уместно.
Интересно что водном и том же городе, в котором мы живем, люди могут существовать абсолютно в другой реальности. И всем этим людям в другой реальности живется вполне даже ок. Никто особо не парится касательно денег, карьеры, семьи. Там все как то само собой. Бабло пришло: покушали, отвисли, поехали куда то. Бабал нету - ну и ладно! Можно даже не особо и кушать! :)
Я не стебусь! Это действительно другой взгляд на жизнь. Мне всегда казалось, что нашей жизни "нихера не успеваю" все время не хватает вот такой параллельности.
О сексе тоже очень интересно. Смачно, я бы сказал. и уж точно никто не скажет, что обыденно. )))
Если повесть таки достаточно автобиографична, то у меня возникает уважение к автору - после приёма препаратов так много помнить всего...
И да, пиши ещё! )))

Re: Ещё! Или в контексте: глибше! :)

спасибо) я пишу, надеюсь за год сделать новую повесть

  • 1
?

Log in

No account? Create an account